Знаєш, а буває так , що просто йдеш та забуваєш.
Ти забуваєш про все навколо, про те який день, котра
година.
Забуваєш про банальні речі,
Тому що тебе не бентежить, те що відбувається ззовні.
Ти ніби у ефемерному всесвіті.
Крокуєш вулицями власного міста ти .
Не помічаєш байдужості людей тих втішених,
Минаєш безліч тутешніх грішностей.
Ти просто йдеш - не озираєшся.
Тебе не хвилює " щира відданість",
Ти наче мертвий у полоні вічності,
Такий холодний та пригнічений.
Людям стараєшся не вірити.
Очі свої щільно ховатимеш.
Навіщо вчити правила вірності ?
Намарно свій час так витрачати?
Жити за правилами - тотожне існуванню тут.
А я не тварина для тебе, ЧУЄШ ТИ ?
Давай продовжу йти я вулицею,
Але суто вже без уявлення . . .
