Так, я згадую все що було.

І надаю цьому якогось значення.

Не може ж бути так, що все ніби враз і забула.

Що не було це важливим для мене.

Так, я згадую все що було.

Чесно, боляче мені від того, що пам'ятаю.

Байдуже я стараюсь ставитись до тебе.

Але не виходить , і далі прагну знайти для тебе призначення.

Так, я згадую все що було.

Не можу далі жити з цим.

Це так нестерпно.

Це так пригнічую мене зсередини.

Як подолами мені це все ? 

Так досхочу гуляла по подвір'ї,

Ловила подих тих людей, що мимохідь.

Вона хотіла втратити дозвілля,

Яке для неї зовсім не було.

Блукала світом, наче божевільна.

Безглуздо роздивлялася людей,

ЙОГО шукала поміж всім на світі.

Та не знайшла того чого було.

Було вже пізно марити ночами.

Було вже надто все їй все одно . . .

Привіт,  давай нарешті разом сядемо,

І поговоримо про все що наболіло.

Ти знаєш, часу вже достатньо пролетіло.

А я тебе ще досі пам'ятаю.

Я пам'ятаю погляд твій.

Твоє обличчя і твої обійми.

Я пам'ятаю як сиділи разом на траві,

та посміхались через мій незрілий вигляд.

Я просто хочу повернутись все, що колись було.

Так мало, чесно, я навіть не зрозуміла.

Як все це сталось вмить, і вщент згоріло . . . .