Темним вітром причаїлася в душі.

Там неначе схованка її.

Кровожерно ховає погляд свій від сторонніх душ на крихті цій.

Там знаходить спокій може ще і щастя.

Там знаходить вільний подих мрій.

Але як вже жити на істерії її ?

Якщо фарби вже давно вичерпали свій ліміт?

Зовсім все безбарвне стало в світі їй.

Загалом - підходить це все їй.

Не переймаючись про сніг йде вона співає та кричить.

Люди дивляться в лице тій божевільній, бачать дивне щось 

у ній.

Та ідуть - не зациклюються на ній

.

Перехожих важко зрозуміти.