Вона не шукає для себе крутого.

Не просить принца на білому коні.

А лиш хоче того, щоб міг ніжно пригорнути до серця свого.

Вона не вимагає для себе пантів дешевих.

Не прагне пафосу такого.

А просто хоче, щоб він поважав та сумував за нею, коли на 

мить розійдуться шляхи.

Закінчилась вже осінь,

і літо вже позаду.

Крокує до нас знову красуня зимнувата.

Засніжена та гола.

Засніжена вона.

Така красиво біла.

Така ще молода.

Ти тепло одягнешся і з нею в темп танцюєш.

Вона лиш озирнеться та щиро поцілує.

Понеділкова істерика.

Понеділковий маразм.

Для чого вставати ?

Давай краще спати.

У ліжку зручному, там ж тепло так.

Так важко очі відкривати.

І тіло своє сонне піднімати.

Давай краще спати ! ! ! 

Це світло над головою осінило путь.

Так щиро, безнадійно я знайшла той шлях.

А місяць, зорі наче вже забули,

що мають завітати в гості  до нас.

Замріяна така вона стоїть при вході.

Ніжністю накрила її мама.

Приголубить дочку неня.

Та зрозуміє, що дочка закохалась.

А та неначе остовпіла, закам'яніла і мовчить.

Лиш міміка лиця її здає.

Та байдуже їй.

Закохана вона  .  .  .