Повертатись назад я вже більше не хочу,

і робити ці всі помилки тим більше.

Я далі схиляюсь до свого ХОЧУ,

я далі кричу ідучи пішки.

Зупиниться мить благання , кохання,

зупиниться світ для якогось бажання.

Та тільки не для мене - знаю точно.

Повітря врачає свою вологість,

люди втрачають здатність жити.

А я мовчки заховаю очі,

щоб не бачити дикість всесвітню.

Музика душі чи просто стукіт?

Стукіт тупості та шизофренії?

Трактуй це для себе - як ти захочеш.

Не буду ж я в тебе забирати надії . . .