А знаєш , тобі може не відоме, це почуття коли ріже біль.

Коли сидиш і дивишся у стелю,бо там тобі ні чим вже не грозить.

Не знаєш скільки часу вже пройшло, не знаєш, не потрібно це тобі.

Ти лиш рахуєш скільки втрат в твоєму житті у тебе назбиралось.

Ти звинувачуєш себе у всьому, подекуди ти просто нехтуєш здатністю жити.

Не розумієш власної причетності до деяких подій.

Не розумієш, для чого люди приходили в твоє життя, щоб потім піти з нього.

Навіщо тобі давалось стільки днів , щоб усвідомити, даремність свого існування.

Так, саме існування, бо для тебе твоє життя - не життя.

Це лише амебний стан, який переслідує тебе кожного дня.

Набридло робити одне й те саме.

Набрило фальшиво дивитись на світ.

Не знати де ж ця РЕАЛЬНІСТЬ.

Та за яким поворотом подій, доля знов вдарить тебе по лиці.

А так хочеть просто знайти щось СВОЄ.

Так хочеться стати ЙОГО радістю.

Дарувати йому своє тепло, проводити з ним час та просто бути ЙОГО.

Багато хто каже, що мрії здійснюються.

Все у що ми свято віримо і прагенемо буде нашим.

Але скільки можна чекати ?

Скільки можна жити у режимі очікування ?

Таке відчуття, що це ніколи не настане. . .