Навколо завірюха, навколо вже зима.

Щосили і щодуху ховаю я життя.

Ховаюсь як подальше від всіх оцих людей.

Ховаю, не звертаю на слід малих дверей.

Ти щиро і щосили, сидиш та пізнаєш.

Шукаєш ти могли, для тих своїх очей.

А люди вже не ходять, а люди не живуть.

Вже вимерли, як мухи, вже зовсім не тут.

Навіщо стільки тексту?

І сказаних речей ?

Потрібно впасти духом, й лежати поміж речей . . 

Стоїш на роздоріжжі , і люди вже не ті.

Ховаєшся завчасно , щоб не знайти біди.

Для кого ти існуєш?

Яка твоя мета?

Чи просто деградуєш, як вся ця бидлота.

Ідеш, ти не слідкуєш, що твориться в світі.

Ідеш , ти не марнуєш, прожиті вже роки.

Яка була ця доля?

Які були роки?

Для чого ти пануєш, навколо дурноти ?