ЖРН - 13!

Дякую,

 за скромний, 

але гарний подарунок .

Вони такі гарні  ^^ .

Вільна як птах,

чи просто самотня?

Вільна як птах,

чи просто одна?

Шукати в цьому плюс,

чи просто незважати?

І жити далі,

як ніби не одна?

Радісно та страшно,

а дальше як же буде?

Знов тільки одна . . .

Світ на долонях, 

чи я в долонях світу ?

Це все так дивно,

наче не живе.

Для чого так  багато слів на світі,

щоб описати все живе ?

Дивлюсь в долоні я твої,

і бачу там щось не таке.

Зовсім не схоже на своє.

Твоє - живе.

Моє - твоє.

Це все так дивно,

наче не живе.

                                     

Захід сонця.

Тільки ти і я,

 і море.

Захід сонця.

Я так мріяла про це.

Захід сонця, 

ніжний пісок під ногами.

Захід сонця,

невже це все насправді?

Захід сонця,

- це все тільки сон.

Якщо не зараз, 

то коли ?

Якщо вже потім,

 то навіщо?

Не хочу, 

радості тоді,

 коли вже буде надто пізно.

Порадуй поглядом своїм.

Порадуй чим небудь мене.

Зроби ти щось,

 а не мовчи. . .

Була на футболі.

Емоції зашкалюють.

Карпати - молодці !

Продовжуйте в такому ж дусі !!!!!

Можливо, 

варто зупинити увесь цей балаган ?

Можливо, 

досить з мене простих та безкорисних розмов?

Потрібно зупинити цей біль, 

який нав'язує свої ідей.

Потрібно мати силу,

 щоб щось нове почати.

Дратують люди без мети.

Дратують всі такі як ті,

що без думок ідуть в світи.

Невже не варто стати кращим ?

Невже це все і є кінець ?

Проста тут відповідь,

 проста.

Для кожного -  відповідь своя.

Насолоджуйся, 

живи тільки не мовчи.

Не мовчи,

 людино,

 не мовчи.

Не втрачай цю солов'їну мову.

Не втрачай цей дар, 

який у тебе є.

Адже,

 мова,

 чи знаєш ти,

 людино ?

Це найдорожчий скарб у всьому,

 що тільки є.

Насолоджуйся, 

живи тільки не стій.

Рух,

 людино,

 це життя твоє.

Йди вперед та не завмирай.

Йди вперед до цілі,

 ти іди,

 людино !

Є надія, 

що гаразд все буде.

Є надія,

 що і щастя буде.

Є надія,

 вірити у себе.

Є надія, 

а чи вже померла?

Чи пропала просто?

Зникла безвісті?

Втопилась?

Чи просто ігнорує все?

Я знаю,

що надія є !

І ми,

 і я,

 і ти,

 і ви,

напевно тільки балачки.

І ми,

 і я, 

і ти, 

і ви,

не чує нас цей дивний світ.

Ніхто не розуміє нас,

панове,

ніхто . . .

І ми,

 і я, 

і ти, 

і ви,

згадайте все, 

як  це було.

Вже і не ми,

 не я,

 не ти,

 і ви.

Не має нас, 

є тільки він один.

Я потребую тебе,

як життя чи повітря.

Я потребую тебе,

напевне, 

кожного дня.

Я потребую тебе,

а чи ти знаєш про це ?

Напевно, 

ні .

Бо ти в думках моїх.

Ти не існуєш.

Ти лиш ілюзія моя.

Я потребую . . . 

Повернись до реальності,

не живи майбутнім чи минулим.

Повернись до реальності,

не живи у мріях.

Живи у реальному часі,

дні чи годині.

Не забувай, 

про те що  живеш  ти зараз.

Живи і не забувай !

Багато трапилось за рік,

багато часу вже минуло.

І рік за рік,

і вік за вік.

Минає з кожним днем наш пік.

Пік наших днів, 

ще зовсім молодих.

Зовсім ще юнацьких днів.

Минає.

 Страх пролазить в душу.

Ще ніби вчора були в пелюшках,

а вже сьогодні - ти  студент.

А рік минає не стоїть,

годинник цокає мотиви.

А ти не стій,

не гай свій час.

Живи, 

мій друже, 

ти живи !

Спогади пожирають нас зсередини,

вони,

 немов хробаки,

які помаленьку висмоктують у нас все живе.

Хробаки,

 яких неможливо легко позбутись.

Хробаки,

 з якими важко жити.

Для чого нам дано,

запам'ятовувати найкращі моменти ?

Для чого нам дано,

пам'ятати їх усе наше життя ?

Яка потреба з них ?

Вони - знищують нас.

Пригнічують.

А суть з них ?

Посміхнись та забудь про усі негаразди .

Посміхнись, 

щоб приховати біль.

Посміхнись,

 зроби для когось краще.

Посміхнись,

Ти просто посміхнись.

Майже за пів години,

у нас зміниться місяць .

Останній місяць осені.

Дерева,

 які вже на пів голі,

залишаться остаточно без свого вбрання.

До людей прийде мінімальна депресія.

Самотні люди,

 згадають ще раз про свою поодинокість в цьому світі,

Коли будуть бачити поряд себе щасливі пари,

які за ручку кружляють по місту.

Депресія.

Самотність.

Осінь.

Опале листя.

Майже зима.

Крапка 

Привіт,

 листопаде .

Ти завітав до нас знов.

Привіт,

 любий друже,

чому такий сумний ?

Тебе хтось образив,

що ти навіяв на нас холод?

Що сталось, 

товарише,

скажи мені !

Я не розкажу нікому,

про твої секрети.

Ти просто скажи,

 скажи мені . . . 

Напевно, 

я ще не знайшла ту людину, 

яку б могла покохати.

Напевно, 

ще не настав той час,

 щоб когось кохати.

Напевно,

 не потрібно зараз це все мені.

Напевно,

 буду і далі мріяти про слово " разом ".

Я знаю точно,

 що і в мене буде , 

колись щастя як і у вас .

Дивлюсь у вікно,

 а там з хмар падає сніг.

Цього року зима завітала до нас швидше ніж минулого року.

Для когоcm перший сніг - це радість ,

 щастя.

А для мене - смуток.

Я не розумію, 

чому сніг навіює на мене сумні емоції.

Можливо,

 тому що з приходом зимової пори року,

Ми все ближче і ближче наближаємось до кінця року.

І стає якось не по собі.

Важко повірити в те,

що так швидко минув цей рік.

А ще ніби вчора,

 ми наповняли наші келихи шампанським,

Та святкували початок цього 2012 року.

Шкода, 

що час так швидко втікає від нас . . . . 

Чого не вистачає в наш час,

 більшій частині людей в світі ?

Оригінальності !

Так, 

звучить банально, 

але оригінальність - це насправді,

 та річ, 

яка зараз конкретно " вимирає" .

Ідеш по вулиці, 

 і бачиш,

 як більша частина людей - це копії.

Люди,

 Агоу!!!

Озирніться !

Відкрийте очі!

Та перестаньте бути сірою масою.

Хоча, 

це ваше життя - робіть, 

що хочете . . .