Десь за вікном у дома, вона наполеонські плани робить на майбутнє.

Сидить, розписує все долі, а та з сльозами на лиці говорить дівчинці мовчи.

Не треба так надіятись на мене, іди поспи, а не сиди опівночі та на вікні.

Вона збентежено пішла, лягла та й плаче тихо у подушку.

Чому ніхто не хоче й хоч трішки часу приділити їй?