Ти лиш спогад і не більше.

Ти не прив'язуєш мене до себе.

А я за тебе вже складала долю.

Та не для тебе, а для себе.

І без відому твого.

Та дарма, не вийшло те, що мало статись.

За двох людей я не можу виступати.

А за одного ледве я справляюсь.

В той час як ти відплив від мого берегу далеко.

А я стою чекаю коли хвиля,

приб'є твій човен до мене.

І шторму в морі вже нема.

Все тихо.

Не звикла я до тиші.

Все так спокійно.

Дивно.

Як так могло все відбуватись?

Коли твоя байдужість очевидною була.

А я в надіях далі все стою, чека на твій човен.

І стою .. . .

Чекаю . . . 

P.S. Повертайся