Я чомусь притягуюсь до тебе,

Для мене ти створив це шлях.

Який наповнений яскравістю моментів,

Занадто дивних та доволі не зручних.

Я наперед загадую майбутнє,

А це лякає ще живі фрагменти,

В житті моєму і твоєму, навпаки . . .

Тануть сніги на вулиці міст наших,

Люди так збентежено кричать.

Пливеш собі за течією руху,

Пливеш , для чого силу ж так на марно втрачати ?

Я безнадійну вірю у майбутнє,

щасливим помахом руки, вдивляюсь у буденні речі.

Тривожно спить дитя у ліжку,

колиску мама враз хита,

щоб це дитятко мирно спало та не зважало на життя.

Я відкриваю знов старі етюди.

Я намагаюсь встати з тих колін,

а ти ламаєш щастя та назавжди,

а ти кричиш у слід мій як завжди.

Я просто хочу кинути цей світ подальше,

я втілюю в реальність ці крихкі стежки.

Я чесно, мрію зовсім не багато,

я чесно , мрії маю ще живі .

Благати й переконувати не буду я нікого.

Бо не для того створена людина,

щоб власноруч себе в багно запхати.

Я перевтілення шукаю для душі і тіла.

 Переживу я все те, що наболіло.

Не вперше ж я буду так себе ламати,

не вперше я навчусь в людині ненависть шукати.

Навколо завірюха, навколо вже зима.

Щосили і щодуху ховаю я життя.

Ховаюсь як подальше від всіх оцих людей.

Ховаю, не звертаю на слід малих дверей.

Ти щиро і щосили, сидиш та пізнаєш.

Шукаєш ти могли, для тих своїх очей.

А люди вже не ходять, а люди не живуть.

Вже вимерли, як мухи, вже зовсім не тут.

Навіщо стільки тексту?

І сказаних речей ?

Потрібно впасти духом, й лежати поміж речей . . 

Стоїш на роздоріжжі , і люди вже не ті.

Ховаєшся завчасно , щоб не знайти біди.

Для кого ти існуєш?

Яка твоя мета?

Чи просто деградуєш, як вся ця бидлота.

Ідеш, ти не слідкуєш, що твориться в світі.

Ідеш , ти не марнуєш, прожиті вже роки.

Яка була ця доля?

Які були роки?

Для чого ти пануєш, навколо дурноти ?

Ed Sheeran – Kiss Me

Занадто різні наші полюси.

Живемо в різні ми часи.

Той простір, що переповнює нас,

давно вже став зовсім черствий.

Я вірила ілюзію життя.

Вона ж не вірила зовсім в сили мої.

Не поладили з тобою ми.

Хотів ти лиш одне від мене,

Дати я тобі цього не змогла.

І враз пропала вся мара.

Така була історія життя. 

Чи прийдеш ти до мене, коли буду лежати сама?

Чи згадаєш ти про мене, коло буду зовсім одна?

Чи взагалі означаю я для тебе щось?

Чесно, ілюзія це все моя.

Бо я тобі ніколи не було кимось чи чимось значущим для тебе.

Вже в котрий раз, навіяла собі сама . . . 

Обернутись, але тільки так щоб вже назад та й  не повертатись.

Більше ніколи, я не хочу так як вчора все життя втрачати

.

Більше не хочу, я свій час на тебе марнувати.

Байдужість - це найбільший біль для тих, кого обрав собі за симпатію.

Просто шукати хочу цю  блаженну атараксію.

Зізнаюсь чесно, все давно я вже змінила.

Змінила все для того, щоб колись,

При спогаді тодішніх слів,

я зрозуміла, що недарма я це зробила.

Тепер не та вже усмішка на  обличчі,

не той вже погляд що колись.

Стараюсь сильно, щоб вмить і не зірватись з  ланцюга публічності, повір.

Люди міняються.

А я теж вже не можу все життя на одному місці кружляти.

Хочу якось трансформації, і так щоб вже на завжди, на віки.

Питай мене, я постараюсь дати відповідь на всі твої питання.

Питай, не зупиняйся, не мовчи.

Ти ж знаєш, як я не люблю тиші під час чекання.

Ти ж знаєш, як не люблю я з тобою мовчки сидіть .

Я хочу переживати кожне речення, слово, букву нашої 

розмови.

Я ж вивчу все напам'ять,  цього ти точно вже не знаєш.