Навколо завірюха, навколо вже зима.

Щосили і щодуху ховаю я життя.

Ховаюсь як подальше від всіх оцих людей.

Ховаю, не звертаю на слід малих дверей.

Ти щиро і щосили, сидиш та пізнаєш.

Шукаєш ти могли, для тих своїх очей.

А люди вже не ходять, а люди не живуть.

Вже вимерли, як мухи, вже зовсім не тут.

Навіщо стільки тексту?

І сказаних речей ?

Потрібно впасти духом, й лежати поміж речей . .