Для когось потрібно багато речей,

мені лиш потрібно , щоб поруч був ти.

Це так не реально ,

як життя без повітря.

Це так, що до болю,

не варто терпіти.

Навряд чи потрібна комусь ця "каліка".

Ніхто не бажає для себе " убиту ".

" Убиту" надією втрачених сил,

" Каліку" можливостей тих, що пройшли.

Як важко упасти й побитою встати,

і далі так гідно по світу ступати.

Сидиш і втрачаєш на марно свій час,

Втрачає - назад не повернеш його.

Бо знаєш - в майбутньому лиш пустота.

Безглузді надії - для тебе це норма.

Але ж так  просто хочеться бути з тобою . . .

Я вірити не хочу більше.

Не хочу витрачати сил,

на тебе ж звісно,

Так, жити стало тісно,

у цьому світі без вітрил.

Не бачу сенсу бігти у перід,

бо там тебе не буде більше.

Не буде більше спогадів про тебе,

бо всі шляхи у нас обрізані давно.

Невже це доля?

Невже так має бути?

Ні, не хочу вірити у це.

Про тебе аж ніяк не можу я забути,

Про тебе в голові моїй думки.

Я вже як божевільна - думаю лише про ТЕБЕ,

та скільки можна?

Кричуть мені у слід : " ТА ЗУПИНИСЬ ! "

НЕ МОЖУ я , НЕ МОЖУ зупинитись.

А варто це б було давно вже зупинити.

Картаю, краю та вбиваю я себе,

думками лиш про ТЕБЕ,

та скільки можна?

Я знаю, повторяюсь я вже не вперше ,

Я знаю, що не знаю як далі маю бути?

Давно я брешу, що до тебе я далека.

Давно, а може правду треба всім сказати?

Менше було б осуду, запитань та болі.

А я для ТЕБЕ ж зміни приносила у своє життя . . .

Для тебе я старалась, ТИ Ж НЕ ЗНАЄШ ЦЕ.

Повертатись назад я вже більше не хочу,

і робити ці всі помилки тим більше.

Я далі схиляюсь до свого ХОЧУ,

я далі кричу ідучи пішки.

Зупиниться мить благання , кохання,

зупиниться світ для якогось бажання.

Та тільки не для мене - знаю точно.

Повітря врачає свою вологість,

люди втрачають здатність жити.

А я мовчки заховаю очі,

щоб не бачити дикість всесвітню.

Музика душі чи просто стукіт?

Стукіт тупості та шизофренії?

Трактуй це для себе - як ти захочеш.

Не буду ж я в тебе забирати надії . . .

Можливо досить шукати причини у комусь? 

Можливо варто задуматись над собою. 

Людська натура зовсім не просто. 

Вона завжди переконена в тому, що всі винні окірм неї.

 Все що не сталось винен хтось або щось,  а не сама людина! 

Не сама особистість яка думає про це.

Можливо варто проаналізувати своє життя? 

Проаналізувати всі дії та вчинки? 

Подивитись на себе з іншого ракурсу.

 Варто , отож-бо, починай змінюватись. 

Почни з малого. 

А якщо ні , то сиди і далі гний .

Набридає маски всі ці одягати.

Для того, що б на людях бути такою " багатою " ,

Набридає вічно казати , що все гаразд.

Не витримую, благаю покидати стан цей.

Я вичерпаю всі слова свої.

Я онімію, скоро назавжди. . . 

Намагалась тримати у собі емоції.

Намагалась, та не змогла.

Не можна вічно все тримати в середині.

Це набридає, чесно , сили покидають.

Пробач, тобі напевно вже давно байдуже на мене.

А я не покидаю думок все про тебе.

Я не покидаю все тих маревних надій.

Знаю, дитяча це є наївність.

Ну що поробиш, я така . . .

Важко завжди зберігати спокій,

тримати себе  в руках.

Важко вічно показувати ,

що тобі на все байдуже.

Важко, чесно більше не можу.

Важко, а я ж так мало хочу,

ЩАСТЯ.

Важко, з тобою я б почувалась в безпеці.

Важко, але такого не буде.

Я хочу глянути в очі твої,

Я хочу вірити , як ще тоді.

Я хочу знати те, що не потрібне.

Втрачати час з надією на ПЕРЕСПЕКТИВУ.

Я хочу прикидатися дурною,

Просто для того, щоб здаватися малою.

Я хочу вміти так пасивно ставитись до людей як ТИ.

Я хочу так фальшиво з себе показувати щось як ТИ.

Навчитись хочу , так як ТИ людям брехати.

Я хочу , хочу я ....

Чесно, так хочеться впасти та класти,

Той день коли наткнулась я на тебе.

Вічність кривавого болю в душі,

так бездоганно втрачає мотив.

Кожного дня наче звичка чекаю,

я на шматочок твого життя.

Майже щомиті сторінку обновляю,

та вдивляюсь в слова  у рядках.

Це безглузда трата свого часу,

безнадійний пошук " доброти",

що колись , може і знов ти знайдеш мене у ТЕМНОТІ . . . 

Вічна спокуса твоїх слів,

так щосили  мене зупиняла.

Я не вірила в речі , що ти

так зовсім по правді мені довіряв.

Все це вистава, була це гра. 

Я ж спочатку відчувала..

Проходиш повз паляючих квартир,

Не помічаєш тих людей що вмить помруть,

і зникнуть з цього світу назавжди.

А ти егоїстично слід штовхаєш, 

залишений тобою на землі.

Для чого стільки втрат і болю ти приносиш людям?

Навіщо квапишся зробити гірше всім?

Давай нарешті закопаєм в землю,

всі ці обіди та безкорисливі розмови.

Нема їм права жити на землі,

нема їм права дихати тобою..

Лиш ненависть приносиш ти,

всю цю огиду виливаєш на людей ТИ...

Прощавай мій друже,

не варто далі гаяти свій час.

Прощавай, навіщо друже, так марнувати все своє життя?

Прощавай знайдеться інший хтось ще,

 хто замінить враз моє  перебуття.

Ти не помітиш як я зникну з " світу",

Ти не помітиш грандіозних змін.

Прощавай, хочеш , то будь байдужий.

Прощавай, не можна жити далі як " усі " ...

Яка ймовірність того, що прийдеш та зачекаєш?

Яка можливість в тому, що просто прийдеш?

А взагалі для чого, мені твоя присутність у житті?

Без тебе - просто, а з тобою - теж не дуже.

Та не втрачаю я надії на майбутнє,

Та не втрачаю я бажання до життя.

Так , все минає, з кожним днем все ближче нам до кінця.

Але якщо так жити та лиш на смерть чекати,

сенсу тоді взагалі нема продовжувати життя.

Я обійняти хочу того, хто просто  радість принесе в моє життя.....

Ця тиша так боляче ріже мій слух.

Я не живу, я просто  вже існую.

Щасливого ранку не буде ніколи.

Приглушена ніч жере твою суть.

Круги для чого ти намотуєш по дому?

З метою ненависті чи просто самоти?

У казку віриш чи просто ти скажена?

Навіщо мариш ти вночі нічим?

Ти вже давно не відчуваєш болі,

Біль зовсім стала вже тобі знайома.

Вже давно не знаєш хто , для чого , з ким.

Спостерігаєш за людьми , які давно не поруч.

Спостерігаєш, бо давно вони чужі.

Я відсторонююсь від своєї крові,

Я відрікаюсь від своїх хрестів.

Давай так просто втратим все , що мали,

Давай , і так воно ж не вічне, ти ж порів !

Для чого ти прийшов в моє життя?

Навіщо так прив'язував до себе?

Так зовсім ніяково стало без розмов наших під вечір.

Так зовсім пусто і водночас легше, чесно.

По суті, суті вже давно нема у мене.

Я вичерпала свій ліміт фантазій у котре, вже не вперше.

Я переконую себе , лиш запитання , а для чого ?