Ти перестарався, чесно.

Дякую наразі.

Твоя відсутність стала вже буденна.

А я ж тремчу від твого голосу в кімнаті,

що став для мене зовсім ефемерним.

Я намагаюсь подолати відстань,

від коридору і назад до підвіконня.

А чай все виливається з горнятка,

напевно досить - треба опануватись.

Візьму ганчірку, витру , що пролилось,

На жаль не допоможе ,

вже занадто в'їлось.

На стіни вже вилажу, 

бо занадто довго,

я обпекла собі долоні спогадом про голос,

Авжеж про твій.

Я впевнена, 

що зовсім скоро я знов почую,

той тривожний спогад.