Дощ за вікном.

Погода не зовсім тішить.

Люди крокують по швидше додому.

А вона іде одна та не спішить.

Нема до кого так квапитись.

Іде спокійно та роздивляється людей.

Вдивляється у їхні обличчя, в їхню різницю таких ознак.

Ніхто не звертає на неї увагу.

Вона не наче невидимка.

Вона для них зовсім не помітна.

Та й справді, кому вона потрібна ?