Блукаю , ти чуєш, по світу блукаю.

Тебе ж я у ньому нарешті знайду.

До болю змарнілу,

до болі вже вбиту,

дитину, а може вже й сироту.

Така твоя доля,

такий є твій шлях.

Навіщо кохання собі я бажала?

Для кого ж нарешті я світ принесу?

Мучилась, витрачала, вимагала.

Для себе давно я вже не живу.

Я крізь всі страждання до тебе дойду.

До тебе, ти чуєш?

Ти двері відкриєш?

Я стукаю . . . .-  у відповідь лиш ехо.

Мовчу.

Присіла, а може вже й впала.

Так, я благала.

Бажання не мала.

Все лиш для тебе.

ТИ чуєш?

МОВЧУ . . .