Я боюсь,

щоб у нас з тобою не було вже все занадто пізно.

Не були вже протерміновані слова.

Бо знаєш, як це зовсім буває не втішно,

дізнатись про те,чого вже давно нема.

Я не прошу тебе листів мені писати,

Я не прошу тебе мені зірку з неба дістати,

просто хочу, якщо маєш ти,

що сказати - то говори.

Я неправа за грубість, різкість, хамство,

за неприсутність, коли дійсно так потрібно.

Ми робим помилки, за що потім жалієм.

За біль від слів, що гірші за ножа.

Я помилялась та не зовсім розуміла,

В народі кажуть: "Ніколи є не пізно"!

Дійсно, не пізно, головне, щоб вчасно.

За момент до краху, ти розумієш втрату.

Так і сталось.

Пробач за все.

Надіюсь - зрозумієш...

Настільки вже не ті,

настільки вже не ми.

Вже втрачені шляхи,

вже пройдені дороги.

Нема і більш не буде

все те,що нас колись єднало.

Забуті всі слова,

закриті усі двері.

Прощаюсь я до сна,

а може й до ніколи.

Вже бачу я края,

і зірвані пустелі.

Не буде більше нас,

та й не було ніколи.

БУВ тільки ТИ,

а я.....

Це вже не та розмова.

Ти можеш не прощатись,

і не казати слів.

Бо знаєш зайве те,

що не було відвертим.

Не бачу більше слів,

не має більш тривоги?

Вже пройдені мости і вимиті дороги...

Майже два роки перерви і я вирішила повернутись. 

Напевно, важко творити,  коли нема натхнення та музи. 

Отож, всі хто зі мною - вітаю вас знов. З поверненням.