Дощ за вікном.

Погода не зовсім тішить.

Люди крокують по швидше додому.

А вона іде одна та не спішить.

Нема до кого так квапитись.

Іде спокійно та роздивляється людей.

Вдивляється у їхні обличчя, в їхню різницю таких ознак.

Ніхто не звертає на неї увагу.

Вона не наче невидимка.

Вона для них зовсім не помітна.

Та й справді, кому вона потрібна ?

Колись все було так наївно.

Здавалось все нам надто просто .

Ніби, що там підійти.

Та за почуття сказати.

Колись все було зовсім інше.

Хотілось вірити у мрії.

Творити щось таке прекрасне.

Асимілятивно робити красу.

Та хіба?

Чи спроможні ми на ті вчинки, які б могли зробити колись ?

Вільна, не скута  я.

Вільна, не те щоб одна.

Вільна, для когось ще незнайдена.

Вільна, я рада такою бути.

Вільна, життя так навчило.

Вільна, не рабиня я.

Вільна, ото ж бо , для чого?

Ти далі віриш в те, що завтра буде краще?

Ти далі віриш в те, що сонце знов засвітить?

Та перестань.

Не будь наївним.

Це важко, тяжко, лячно.

Та прекрасно.

Вульгарність та бажання для мети.

Стоїш та мрієш про казки.

А цей сироп стікає по очах.

Сліз вже нема.

Там тільки солод.

Крові нема.

Там тільки крем.

Проводиш язиком по тілу.

А рани розпухають більше.

Біль не згасає та лиш продовжує свій темп.

Коли я тебе бачу, моє серце неначе згорає.

Коли я тебе чую, я мить цю ціную.

Я забуваю про все на світі.

Забуваю про те, що ти зробив.

Про те, що ти просто нікчемний та бридкий.

Забуваю про це.

Хоча, дарма .

Нагадай мені про себе, такого " справжнього"

Щоб я більше не картала себе.

Ні, я більше так не можу.

Ні, для чого все тримати?

Ні, це зовсім не серйозно.

Ні, досить на когось чекати.

Ні, не варті цього люди.

Ні, піду собі втікати.

Її життя неначе пташка на весні.

Її бажання скуте щозими .

Вона все вірить, що настане час,

Коли злетить до неба, так красиво.

Вона плекає долю у руках.

А доля усміхається в сльозах.

Навіщо, нене ти мене оберігала,

якщо тепер я зовсім є одна?

Навіщо з хати не випускала,

коли кохання мала у лісах?

Доля мовчить.

Та далі плаче.

Але так ніжно обніма.

Дитя, є щастя, 

Але якого тут нема.

Подаруй надію, щоб не вмерти.

Подаруй хвилину, щоб чекати.

Це так безглуздо гаяти свій час на тебе.

Я просто марю думкою про " РАЗОМ".

Мене вбиває тиша у пустелі.

А ти як завжди наче не при темі,

Розводиш поглядом у стелю.

Пробач, та нащо далі так страждати?

Прочитай ,  не будь байдужий.

Зачекай, куди спішиш?

Куди ти квапишся, мій друже?

Куди, втікаєш ти скажи?

Чи хтось на тебе там чекає?

Чи хтось навчить тебе життя?

Можливо казку прочитає,

кінець якої сам незна.

Куди ти дивишся, мій друже?

Де погляд твій, мені скажи?

Для чого очі прикриваєш?

Для чого робиш це, скажи !

Я просто хочу пережити цю зиму пошвидше.

Я просто хочу згаяти цей безглуздий час.

Цей холод пролазить в душу.

Морозить щось живе в мені.

Я забуваю все людське в собі.

Я завмираю,

 наче ніколи не жила.

А потім згадую для чого тут я.

А потім плачу,

 бо згадала суть.

Зима прийшла,

тепер навіки я,

залишусь без тепла .

Одне ліжко на двох.

Одна ковдра для них.

Ці обійми, 

наче останні у них.

Вони разом -  щасливі.

До нестями красиві.

Кохані - єдині.

Як це мило звучить.

Вечір.

Місячна зоря.

Вона сміється над землею.

А він штовхає наче страх.

Щоб не кохати її знову.

Вона німіє,

завмира.

Але для чого,

якщо знов все не буде як до того ?

Він все втрачає

і незна,

що все це марно,

та дарма.

Подих, який вбиває не може бути солодким.

Моменти, які не потрібні не мають великої 

цінності.

Люди, які мимохідні  не стають потрібними.

Неможливо приховати те, 

чого не існує.

Неможливо шукати того,

 кого нема.

А що робити, 

коли ти розумієш, 

що в тебе все життя -  мара ?

Вічно переконувати себе, 

теж не варіант.

А прикидатись нормальною людиною, 

не завжди виходить . . .

Містичний світ наповнений людьми.

Великий простір з колом навпаки.

Шукаєш листя зовсім почорніле.

Яке ми завтра викинемо геть.

Не варто вірити в прекрасне.

Варто лиш забрати руки з шиї.

Так прагне це нас всіх здолати.

Невже для цього створені ми всі?

Чи має бути це сенсом життя?

Дивуюсь сонцю без тепла.

А вітер віє по очах.

І усмішка навіює печаль.

Яку ти вкрала вчора в мене.

І подих в грудях вже занадто остогид .

Ми вже не ті,

 якими були колись.

Ти вже не той,

 яким я тебе пам'ятаю.

Все змінилось,

 наче погода на весні.

Все так швидко.

Та я і рада,

Що до тебе нічого не відчуваю.

Час змінив все між нами.

Час дав змогу забути минуле.

Та я і рада,

що не спілкуюсь з тобою.

Та я і рада,

що з тобою не вітаюсь.

Кричати хочу,

 але голос пропав.

Кохати хочу,

 але серця нема.

Дивитись хочу, 

але вмить осліпла.

Чому все так вчасно ?

Чому коли щось хочеться, 

то все пропадає ?

Поясни мені !

Без бажання до нового,

Без кохання до чужого.

Без можливості до всіх.

Досить жити наче псих.

Люди наче не живі.

Без емоцій.

Без повітря.

Без води.

Стоп.

Забудь.

Та дальше гний.

Він ,

 вона ,

красивий дім і поруч діти.

Він,

 вона ,

щасливі разом.

Він,

 вона ,

в них почуття і плани на майбутнє.

Він,

 вона ,

навіки разом і без сумнівів назавжди.

Він, 

вона ,

а це лиш казка.

Важко.

ЖРН - 13!

Дякую,

 за скромний, 

але гарний подарунок .

Вони такі гарні  ^^ .

Вільна як птах,

чи просто самотня?

Вільна як птах,

чи просто одна?

Шукати в цьому плюс,

чи просто незважати?

І жити далі,

як ніби не одна?

Радісно та страшно,

а дальше як же буде?

Знов тільки одна . . .

Світ на долонях, 

чи я в долонях світу ?

Це все так дивно,

наче не живе.

Для чого так  багато слів на світі,

щоб описати все живе ?

Дивлюсь в долоні я твої,

і бачу там щось не таке.

Зовсім не схоже на своє.

Твоє - живе.

Моє - твоє.

Це все так дивно,

наче не живе.

                                     

Захід сонця.

Тільки ти і я,

 і море.

Захід сонця.

Я так мріяла про це.

Захід сонця, 

ніжний пісок під ногами.

Захід сонця,

невже це все насправді?

Захід сонця,

- це все тільки сон.

Якщо не зараз, 

то коли ?

Якщо вже потім,

 то навіщо?

Не хочу, 

радості тоді,

 коли вже буде надто пізно.

Порадуй поглядом своїм.

Порадуй чим небудь мене.

Зроби ти щось,

 а не мовчи. . .

Була на футболі.

Емоції зашкалюють.

Карпати - молодці !

Продовжуйте в такому ж дусі !!!!!

Можливо, 

варто зупинити увесь цей балаган ?

Можливо, 

досить з мене простих та безкорисних розмов?

Потрібно зупинити цей біль, 

який нав'язує свої ідей.

Потрібно мати силу,

 щоб щось нове почати.

Дратують люди без мети.

Дратують всі такі як ті,

що без думок ідуть в світи.

Невже не варто стати кращим ?

Невже це все і є кінець ?

Проста тут відповідь,

 проста.

Для кожного -  відповідь своя.

Насолоджуйся, 

живи тільки не мовчи.

Не мовчи,

 людино,

 не мовчи.

Не втрачай цю солов'їну мову.

Не втрачай цей дар, 

який у тебе є.

Адже,

 мова,

 чи знаєш ти,

 людино ?

Це найдорожчий скарб у всьому,

 що тільки є.

Насолоджуйся, 

живи тільки не стій.

Рух,

 людино,

 це життя твоє.

Йди вперед та не завмирай.

Йди вперед до цілі,

 ти іди,

 людино !